Зробити культуру доступною

Як волонтери можуть допомогти розвитку музеїв
15.07.2017
Музеї, якими управляють діти
13.10.2017
Show all

Мами й тати з маленькими дітьми — часте явище в польських музеях, на концертах (зокрема, вуличних), виставках, фестивалях чи інших культурних заходах. Те саме можна сказати про людей з особливими потребами — дітей і дорослих. Для цього є добре розвинена й облаштована транспортна система в містах, ліфти в підземних переходах та багатоповерхових приміщеннях, туалети спеціально обладнані столиками для переодягання немовляти чи перилами для тих, хто їх потребує. Але ще досить недавно цього всього не було.

І справа не в державному/міському фінансуванні, законодавстві чи дотаціях Євросоюзу. Точніше, не лише в цьому — це важливі фактори, але не єдині. Бо потрібно, аби були публічні простори, куди батьки з дітьми у візочку будуть їхати цим облаштованим зручним транспортом. Поза межі найближчого парку чи магазину. І якщо обов’язковий пандус на заїзді в музей чи оснащення ліфтами є вимогами законодавства, то пеленальні столики і низькі унітази з мийками — вибір музею. Чому в кожному музеї є такий столик — чия це вимога? На це моє запитання колега-музейниця відповіла без тіні пафосу: «Це вимога громадськості. Сьогодні неможливо уявити музей інакшим».
Зовнішній пандус у Національному музеї Варшави був спершу постелений на площину сходів. Але активісти з руху підтримки людей з особливими потребами, які самі користуються інвалідними візками, пояснили, що це занадто гострий кут. І показали наочно небезпечну для життя швидкість, з якою з’їде по ньому інвалідне крісло. У музеї пандус негайно змінили.

Потрібно дві активні сторони, що шукають співпраці: заклади, які мають пропозицію для різних аудиторій, і відвідувачі, які на ту пропозицію зголошуються. Часто каталізаторами для такої співпраці стають активісти, яким така пропозиція є важливою. Так було з програмою «Культурний декрет», яку київський Музей Ханенків охоче розпочав на прохання мам з маленькими дітьми, що прийшли до Музею з таким запитом.

Сьогодні у Польщі кожен, навіть найменший музей, має пеленальні столики в туалетах, можливість запаркувати/возити по залах візок, а головне — спеціальний простір для дітей. Це може бути лише куточок з дитячим столиком, стільцями і розмальовками на тему музею. Але в більшості — музеї стараються про створення окремого дитячого простору. Коли зовсім немає місця — таким простором буде освітня кімната, що поєднує заняття для дітей і якісь події для дорослих в інший час. Переважно в ній є шафи з матеріалами для занять з дітьми, спеціальні килимки для найменших, низькі столики, які можна скласти в підсобці на купу, проектор та інші речі, які можуть знадобитися дітям різного віку, а також дорослим на їхніх заняттях (наприклад, вчителям).
Але от новостворені чи щойно реставровані музеї, а також ті, що мають великі приміщення, відводять чималу кількість квадратних метрів на дитячу діяльність. Переважно дитячий простір міститься подалі від музейних зал, що також передбачає усунення ігрового шуму. Кожна установа йде тут своїм шляхом, але усюди дитячі простори мають певну прив’язку до головної діяльності/теми установи. Часом мають також місце для батьків, де можна почекати, спостерігаючи за іграми дітей, перекусити чи поспілкуватись.

Залучати якомога більше аудиторій культурні установи також заохочує Міністерство культури: існує грантова міністерська система на проекти по роботі з людьми з особливими потребами та підтримка безкоштовних занять для окремих груп відвідувачів. Існують також можливості для музею збільшити фінансування (від держави/міста чи спонсорів) з умови зросту кількості відвідувачів. Але особистих премій музейники не отримують. Тобто, збільшене фінансування іде на додаткову діяльність — значить, ще більше фантазії, різнорідної пропозиції, щоденної роботи. Національний центр культури — оператор Міністерства культури — веде, окрім іншого, спеціальну програму підтримки проектів від польських установ «Культура доступна». Програма передбачає державну підтримку окремих проектів, зорієнтованих на доступність, або ж часткову компенсацію за частину квитка для певних груп населення: наприклад, для школярів квиток у деяких музеях удесятеро дешевший. «Культура доступна» також веде свій сайт, де постійно оновлює інформацію про культурні події в різних містах, доступні фізично і фінансово. Завдання цієї програми — зробити культуру якомога ближчою для мешканців з різними можливостями і потребами.

Сьогодні між великими музеями Польщі існує певна внутрішня конкуренція — бажання пропонувати
якнайбільше глибоких, цікавих, доступних освітніх проектів, які б залучали різноманітні аудиторії і сприяли видимості музею серед туристів і місцевої громади. Є декілька музеїв у великих містах, які через великий потік туристів не турбуються про постійний розвиток і співпрацю з різними аудиторіями. Але у внутрішньому колі музейних педагогів таке ставлення до своєї місії радше викликає неприйняття.

З сучасної перспективи очевидно, що для розвитку доступності в культурних закладах потрібно кілька складових: по-перше, готовність самих працівників культури на додаткову та різнорідну діяльність, а також підтримка громадських активістів. А по-друге, — сприяння органів влади та фінансування відповідних проектів. Хтось мусить бути ініціатором, наполегливо прагнучи розвивати культуру доступності. Так є у кожному проекті — спершу хтось мусить його придумати, загорітися і заручитися підтримкою інших сторін. А способи його реалізувати — знайдуться.

Поява цього матеріалу стала можливою завдяки досліницькій стипендії “Gaude Polonia” Міністра культури Польщі у 2017 році. Висловлюю подяку Олександрі Кресовській-Павляк за консультаційну допомогу при його підготовці. 

Рябчук Софія
Кураторка дитячих проектів у сфері культури, дослідниця питань розвитку дитини, едукаторка, перекладачка. Стипендіатка програми "Gaude Polonia" у Варшаві