Як волонтери можуть допомогти розвитку музеїв

Вперше я побачила Мартину Васелевську в Національному музеї Варшави на занятті для вчителів. Такі заняття відбуваються щомісяця для сталої вчительської групи, яка записується на них на початку навчального року. Туди можуть потрапити вчителі будь-яких спеціальностей, зокрема вчителі початкової школи, як Мартина.

Фото – Мартина Васелевська

Згодом я зустріла Мартину в тому ж музеї, але вже у… футболці волонтера. Виявилось, що вона регулярно приходить допомагати музейним едукаторам проводити заняття з дітьми. Мартина пояснила, що обожнює Національний музей Варшави. Що сюди ходила 2 роки на заняття для вчителів, де й довідалася про волонтерство в музеї. А волонтерство у НМВ дає їй можливість пізнати музей «зсередини», знайомитись і співпрацювати з чудовими людьми, а також корисно, активно проводити час. Допомагаючи при різних заняттях, вона щось бере для себе і як учителя — і потім може використати на своїх уроках. «Це дуже приємне відчуття, коли ти — частина такої прекрасної інституції», – сказала Мартина.

Оте відчуття «бути частиною прекрасної інституції», тобто, частиною справи, яку вважаєш корисною і важливою, — тут ключове. Пауліна Бернаж-Лучевська, одна з коментаторок збірника «Рецепт на волонтерство» (видання про волонтерів у музеях), пише:

«Волонтерство не вписується в логіку капіталізму — волонтер віддає частину себе задарма. За аналогічною логікою існує дружба і любов. Їх не можна звести до взаємовигоди: я вам — свої вміння і 10 годин часу, а ви мені — відчуття задоволення і запис у резюме.Тут ми маємо справу з економікою дарунку, а не економікою взаємної вигоди».

Авторка зазначає, що саме в цьому різниця між волонтером і стажером — останній ділиться безкоштовно своїм часом і низькопрофесійним досвідом, натомість підвищує свою кваліфікацію і здобуває контакти, що потенційно «підвищує його статус на платному ринку праці». Стажер часто розраховує на те, щоби залишитися працювати в компаніїї, де відбуває стажування, а от з волонтером — ситуація інша.

Наприклад, Музей Варшавського повстання, який на сьогоднішній день має досвід співпраці з тисячами волонтерів, має внутрішнє правило не запрошувати волонтерів на роботу, про що їх одразу повідомляє. Очевидно, Музею йдеться про те, щоб розрізнити волонтера і стажера, добру волю і — очікування працевлаштування.

Утім, економіка дарунку — надзвичайно непроста справа. Як стосунки друзів чи закоханих — так і взаємини між волонтером та інституцією треба безперервно підтримувати, працювати над ними. Щоб не було розчарувань, почуття, що тебе не шанують чи використовують. Для цього в інституції має бути працівник, який займається питаннями волонтерів, їх запрошує, навчає і ретельно веде їхні «профілі» упродовж усього періоду волонтерства. І при розподілі завдань — шанобливо ставиться до часу, що його посвячує волонтер. При добрій організації і шанобливій співпраці — система працює, як годинник. За свідченням координатора волонтерів НМВ, ексцеси з запізненнями чи відсутністю заявленого волонтера на робочому місці — надзвичайна рідкість.

Волонтери часто є генераторами новаторських ідей та добрими радниками. Марта Куковська, упорядниця згаданої книги «Рецепт на волонтерство», справедливо підмічає: «Мудра інституція не лише залучає волонтерів у свої проекти, а ще й слухає їх — і дуже уважно. … Волонтери є друзями інституції, а водночас перебувають на певній дистанції, що дає можливість глянути на діяльність ззовні. Вони також часто мають безпосередній доступ до відвідувачів. Мудра інституція запитає їх: як з їхньої точки зору виглядає ситуація, і де вони бачать потребу змін чи вдосконалень?»

Польські музеї зі свого боку намагаються подбати про приємності для своїх волонтерів: для них обов’язково раз на рік організовують спільний виїзд кудись на екскурсію чи пікнік, або ж проводять спеціальні тренінги з розвитку командного духу — у випадку Музею Варшавського повстання такі інтеграційні заняття з відпочинком тривають аж 3 дні. А ще волонтерів запрошують на внутрішні події, доступні лише для працівників інституції — наприклад, на кураторські екскурсії новою виставкою, які проводять спеціально для працівників. Спільний командно-волонтерський дух підтримують, ведучи блоги чи Facebook-сторінки з цікавою та корисною інформацією, а День волонтера 5 грудня обов’язково передбачає якісь події для власних волонтерів у музеї.

До волонтерства в польських інституціях культури зголошуються охочі різного віку — від 13-літніх школярів, яких школа спонукає брати участь у волонтерських проектах (існує окрема оцінка за волонтерство, потрібна лише згода батьків), і до пенсіонерів, які готові ділитися вільним часом і знаннями.

фото – Jolanta Puk, волонтер

В Україні за згодою батьків можна волонтерити з 14-ти років. Чому важливо пізнати цей досвід ще у школі — у статті «Більше довіряти дітям», де описано також позитивний досвід волонтерства школярів на Дитячому Форумі у Львові. В Україні волонтерство у сфері культури стає дедалі популярнішим. Наприклад, попрацювати волонтером нерідко запрошують на свої майданчики культурні фестивалі різних профілів та окремі культурні інституції. І хай волонтерів буде більше. Бо це не лише приємно і корисно. Волонтерство — це про любов.

P. S. На початку липня київська громадська ініціатива «Клуб Добродіїв» організувала зустріч «Школа волонтерів», присвячену темі соціального волонтерства, яка зібрала понад 200 осіб. «Клуб добродіїв» запланував такі подальші зустрічі вже на 8 і 29 серпня у Києві.

Поява матеріалу стала можливою завдяки досліницькій стипендії “Gaude Polonia” Міністра культури Польщі у 2017 році