Як діти вчаться любити читання або 7 стереотипів, яких краще уникати

Музеї, якими управляють діти
13.10.2017
Show all

Прагнучи закохати дитину у книгу, ми часом вдаємося до стереотипів, які лише шкодять. Нерідко ці стереотипи походять з нашого власного дитинства. Ми пам’ятаємо розповіді власних батьків про те, як у три роки ми вільно читали і не дали рідному дядькові зайти в «Горілчані вироби», бо мама послала нас удвох в «Іграшки». Користь читання у ранньому віці — один із таких стереотипів, який сьогодні повністю розвінчаний дитячими нейропсихологами. Базуючись на кількарічних дослідженнях, останні стверджують, що позитивного впливу на мозок дитини це не має — через кілька років такі діти «вирівнюються» по знаннях з тими, хто вчився читати пізніше. Натомість має негативний вплив — страждає психомоторика, яку дитина має потребу розвивати у дошкільному віці.

Отже, кілька прикладів таких читацьких стереотипів:

  1. Необхідно вчити розрізняти літери і склади якомога раніше. Відколи дитина вже здатна розглядати якісь картинки та гортати книжечки.
  1. Кожен розпочатий текст, як і кожну справу, треба довести до кінця. Дитина мусить знати, що життя — це не солодка вата і рожеві окуляри. Зусилля теж потрібні.
  1. Читати дітям мінімально. Це розхолоджує і привчає до того, що їхню роботу замість них робить хтось інший. Дитина має максимально читати сама.
  1. У тих випадках, коли ми таки читаємо дитині, треба братися за складніші тексти — так вона постійно розвивається, навіть якщо не всі словесні конструкції одразу розуміє.
  1. Регулярно нагадувати дитині, наскільки важливим у житті кожної людини є читання. Як воно розвиває мовлення, мислення, уяву, здатність висловлюватися і розуміти психологію інших.
  1. Знайомих дітей, які багато читають, щоразу ставити своїй дитині у приклад.
  1. Переключати увагу дитини на читання, коли вона хоче погратись у телефоні, поспілкуватися з друзями, комп’ютер, планшет: спершу читання, тоді розваги.

Головна проблема цих стереотипів у їх примусовості, моралізаторстві та навіть знеціненні власних зусиль. А це погано корелюється з вихованням бажання, інтересу, захоплення читанням.

Та все ж таки трохи зусиль докласти варто. Найкраще — непомітно для дитини і ненав’язливо. У кожної дитини свій час на читання і своя мотивація. Найефективніша роль дорослого — допомогти цей власний шлях відшукати. І завжди бути поруч з пропозицією почитати дитині і з добрими, відповідними для віку книжками.

У нас вдома живе двоє осіб 9-ти і 5,5 років, які дуже люблять читати. Кожна з них ішла до цього своїм шляхом. Старша донька швидко навчилася читати у садку, але особливого задоволення від цього не отримувала. По-справжньому захопилася читанням лише через роки два, вже у другому класі.

Діти, яким не хочеться читати, здебільшого стоять перед двома перепонами:

  1. Процес читання для них занадто складний — більше зусиль тратиться на розуміння і зв’язування букв докупи, ніж на задоволення від розуміння тексту. І хоча на перший погляд читає дитина досить вільно, насправді зміст у неї відходить на задній план, вона не все розуміє, тож швидко губить інтерес.
  1. Перші сторінки кожного великого тексту здебільшого потребують більше зусиль і зосередженості, поки не зануришся в хитросплетіння захопливого сюжету. Це потребує мінімальної наполегливості і витримки, а згодом — просто звички.

Відповідно, процес тренування навички — неуникний. Він вимагає від дитини зусиль, а отже — мотивації. І головне у пошуку мотивації не «зіскочити» на примус. І не забути про відзначення усіх докладених зусиль: наприклад, похвалити за кожну з власної ініціативи прочитану сторінку чи навіть абзац — дуже добре працює.

Таким «власним шляхом» нашої старшої доньки виявилися комікси. Це був якраз той формат, який розбудив її мотивацію: малюнки зацікавлюють і спонукають рухатися далі, тексту мало, тож зусиль треба не аж так багато. І ми взялися поповнювати бібліотеку коміксами: замовляли їх друзям як подарунки до її дня народження, за кожної нагоди купували їх самі. Найбільша колекція у нас зібралась від видавництва «Ірбіс-комікси», а також вже почали читати мальовані історії за твором Франка «Герой поневолі» від львівського «Леополя».

Після кількох книжок-картинок швидкість читання зросла в рази. Були книжки, які я спершу сама читала доньці вголос, щоб зацікавити, а далі, коли з’являвся інтерес до сюжету, читала вона вже самостійно.

Поступово донька перечитала всі перекладені твори Ґжеґожа Касдепке і Джеремі Стронґа, а також чимало книжок українських авторів. Зараз читання однієї книжки займає 2-3 дні і коли ми кілька днів не втілюємо прохання поповнити бібліотеку черговим примірником, наприклад, «Чудовим чудовиськом» Сашка Дерманського, дитина вирішує проблему самостійно — приносить зі школи бажану книгу, позичену у подруги.

Молодшій доньці 5,5 років, і читати вона вчилася самостійно. Спершу бігала перепитувати кожну літеру у дорослих чи в сестри, але потроху вже читає-пише сама і страшенно цим пишається. Ще не розрізняючи літер і тримаючи книжки здебільшого догори дригом, у кожну подорож вона брала власний примірник, сиділа над ним, удаючи, що читає вголос, пересувала закладинку углиб і голосно пишалася кількістю «прочитаних» сторінок, яка невпинно «зростала». Ми цілком підтримували її у цій грі і захоплювалися її наполегливістю.

Важливим чинником у її мотивації була модель сестри, яка читає. Читання як знак «дорослості». Крім того, молодша донька страшенно наполеглива і не зійде з запланованої дистанції, поки не досягне мети. Наша підтримка, похвали і заохочення теж видаються важливими. Сьогодні у 5,5 років вона ще не надто докладно розуміє зміст читаного, але справи не покидає. Має за спиною вже кілька самостійно опрацьованих книжок — першою була книга «Що росте у парку?» Катерини Михаліциної.

Ми також любимо всілякі ігри з текстами, які непомітно спонукають читати. Наприклад, вправи для менших дітей можна почерпнути у ТВВЗ-педагогів, адаптувавши їх під знайомі дітям тексти. Практикуємо теж креативні вправи з «Як приборкати Книжкозавра», розроблені Фундацією Дарини Жолдак. Тут діти завжди дивують польотом фантазії. Наприклад, спробувавши прочитати той самий коротенький вірш різними голосами (як коти, як монстри, як мишки, як змійки), діти з задоволенням беруться вигадувати власні прочитання і декламувати вірша так, як би це зробив злий дракон, як би зашаруділа праска, як би подув вітерець, проскрипіли двері, відстукали копита, чи прочитав цей вірш п’яничка. Молодша навіть запропонувала прочитати таким голосом, яким «блищать копійки», але замислившись, визнала, що такий можливо відтворити лише «в голові»…

Більше про креативний читацький практикум можна дізнатися за посиланням, й одразу ж — підтримати акцію «100 тисяч нових книжок дітям» від Фундації Дарини Жолдак, що передбачає забезпечення цікавими сучасними книжками для дітей бібліотек маленьких міст і сіл. Це справді дуже важливо для тих, чиї батьки не мають можливості подбати про читацький інтерес своїх дітей…

Рябчук Софія
Кураторка дитячих проектів у сфері культури, дослідниця питань розвитку дитини, едукаторка, перекладачка.