Школа, сім’я, музей — як східні практики осмисленого буття стають трендом

Як скласти музейний маршрут для сімей із дітьми
10.12.2018
Як навчитися жити без поспіху… у картин
09.01.2019
Show all

Mindful schools photo credit

Батьки поступово наповнювали невелику шкільну конференційну кімнату. Місіс Сілверберг зустрічала всіх зі щирою посмішкою, паралельно обговорюючи з уже присутніми свою новонароджену внучку та нові клопоти. Мірою того, як батьки заходили, вона повторювала, що не сподівалася бачити стількох зацікавлених. Це була спеціальна подія для батьків «Кава з директором» у школі, куди буквально напередодні пішли вчитися мої діти. Темою зустрічі була розмова про емоційні потреби школярів і те, як школа їх забезпечує.

Місіс Сілверберг — шкільний радник. У школах США шкільний радник мусить мати відповідну освіту рівня магістра і вміти допомогати старшим школярам у професійній орієнтації, знати, в які університети кому з учнів можна подаватися. Шкільні радники також мусять також глибоко знати вікову психологію і дбати про соціальний та психологічний добробут школярів.

На тій зустрічі місіс Сілверберг розповіла батькам про практики «mindfulness», або «осмисленого/усвідомленого буття в теперішньому моменті», які вона запровадила в школі. А також — про «Кола самовідновлення», де діти разом проговорюють проблему, свої емоції і можливості її вирішення, і ще про «Обідні групи дружби», куди можна записатися дітям, яким важко налагодити дружні стосунки, та «Групи розлучення», учасники котрих пережили розлучення батьків чи втрату когось із близьких.

Інтерес місіс Сілверберг до практик «усвідомленого буття» під час уроків — не унікальний. Сьогодні у школах США це стало трендом і чимало організацій працюють з учителями і дітьми, навчаючи технік «mindfulness». Саме через масовість опоненти називають цей тренд «McMindfulness», натякаючи на макдональдський фаст-фуд.

Утім така популярність — не випадкова. Тривале практикування технік «осмисленого буття» справді приносить якісні зміни у школах, приватні спостереження підтверджуються й окремими дослідженнями. Сучасний світ став настільки швидким та насиченим, що вміння абстрагуватися від зовнішніх подразників і навіть від власних думок, які постійно нас переносять як не в майбутнє, то в минуле, не даючи можливості зосередитися на моменті теперішньому, страшенно важливе. Ми здебільшого живемо в режимі «автопілота», пливучи по течії рутини, замість того, щоби слухати себе, свої емоції і потреби, формулювати чіткі наміри, візію того, якими ми хочемо бути сьогодні і куди прагнути завтра.

Ще наприкінці 1970-х років Джон Кабат-Зінн розробив при Унівеститі Массачутса Програми зниження стресу на основі технік «усвідомленого буття» (mindfulness-based stress reduction), яку активно використовують донині з лікувально-профілактичною метою. Дуже популярним є окремий курс Програми, адаптований спеціально для вчителів. Є також кілька громадських організацій, які втілюють техніки «осмисленого буття» у школах, що мають проблеми різного штибу.

Єдиного рецепту практикувати «mindfulness» у школі немає: деякі школи виокремили спеціальне приміщення, куди учні можуть приходити медитувати, коли цього потребують, інші — виділяють щодня 15 хвилин для медитації одночасно у цілій школі, ще в інших — практику «осмисленого буття» проводить шкільний радник в межах окремих зустрічей-уроків у різних класах щотижня.

Саме так це працює у школі місіс Сілверберг. Під час зустрічі з батьками, вона ділилася своєю методикою і матеріалами. Йдеться про техніки дихання, фокусування на конкретному моменті, розслаблення тіла. Наприклад, з меншими дітьми вона починає заняття з дихання: в одній руці просить уявити квітку, а в іншій — свічку. Квітку треба понюхати, а тоді дмухати на впертий вогник свічки. Для вправ на дихання місіс Сілверберг також використовує кулю-трансформер, яка здатна «надуватися» і «здуватися».

Щоб утихомирити емоції та зосередитися на моменті, діти розглядають скляну кулю зі збуреним «снігом», який осідає на дні кулі, або ж пляшку з блискітками у воді, що повільно опускаються на дно. Місіс Сілверберг також вмикає медитативну музику або звуки різних тибетських чаш, кожну з яких треба дослухати до кінця і підняти руку лише тоді, коли звук затихне. «Ця вправа з чашами зовсім не проста для молодших дітей — вони тягнуть руку, коли чаша починає дзвонити, а не коли затихає», – розповідала вона.

Місіс Сілверберг також дає чимало вправ на розслаблення і відчуття власного тіла: діти корчать смішні міни, після чого одразу треба максимально розслабити обличчя, малюють уявні хвильки руками та відстукують долонями звук дощу. Після вправ наступає час читання: місіс Сілверберг приносить книжку для певного віку на певну тему, яку хоче обговорити з дітьми. Корпус англомовних дитячих книжок лише про медитації та йогу — величезний. Не кажучи вже про різноманіття книжок на такі теми, як дружба, втрати, бурхливі емоції, конфлікт тощо, які стають у центрі обговорень у класі.

Моїм дітям були добре знайомі подібні практики та теми — у київській Спільношколі вчителі і шкільний психолог двічі на тиждень ведуть заняття, де працюють з емоційним та соціальним інтелектом дітей. Піднімають важливі для дітей питання і переживання, які не завжди дитина здатна вербалізувати та осмислити.

У тих американських школах, які практикують медитативні техніки з дітьми вже довший час, спостерігається не лише покращення загальної атмосфери та вміння дітей краще регулювати власні емоції, — зросли також навчальні показники. Адже спокійна дитина, яка здатна усвідомити й «відпустити» свої страхи чи переживання, — це дитина, що виходить зі стану «токсичного» (або затяжного) стресу, коли мозок просто не може сприймати інформацію. Успіхи програм із «усвідомленого буття» на соціальному, емоційному та навчальному рівнях підтверджуються й окремими дослідженнями.

Утім, існує також критика подібних програм. У статті «Вони хочуть зробити наших дітей роботами» Девід Форбс закидає прихильникам практик «осмисленого буття» у школах певне лукавство: замість того, щоби вирішити проблеми у школі (погані стосунки між дітьми, низький рівень навчання, виснаженість вчителів) по-дорослому, відповідальність перекладається на самих дітей, на їхній внутрішній стан і вміння самим дати раду зі своїми проблемами. А головною метою, вважає автор, надалі залишається прагнення керівництва підвищити навчальні показники. Водночас, на думку Форбса, практики «буття у моменті» вчать учнів і вчителів змиритися з довколишніми проблемами, опанувати свої емоції і «прийняти» ситуацію такою, як вона є. Не прагнути змін і здійснювати їх.

Ці тези видаються мені глибоко помилковими. Очевидно, що бувають ситуації, коли вчителі чи шкільні радники вдаються до подібної діяльності, розуміючи її дуже поверхово. Це може бути тому, що ця практики «mindfulness» нав’язало зверху керівництво, слідуючи трендам, але це «не відгукується» іншим працівникам. А можливо вчителі не пройшли самі схожих програм і не підготовані належним чином. Бо практикувати «усвідомлене буття» таки треба вміти і вчитися цьому варто у професіонала — це не можуть бути власні інтерпретації десь почутого. Однак, за умови осмисленого підходу і ретельно виконаних практик, дитина, що навчилася помічати й опановувати власні емоції, апріорі не може стати роботом, тобто, байдужою, залежною від чиєїсь думки.

Навпаки, людина, яка вміє чути власний голос, розуміти власні потреби, контролювати власні емоції, знати свій внутрішній світ — набагато важче піддається маніпуляціям. Це людина, яка добре чує себе, знає свої потреби і прагнення. Популярний сьогодні історик-футуролог Юваль Гарарі серед усіх навиків, які будуть потрібними сучасній дитині у 2050 році, головним вважає якраз знати себе: «Алгоритми слідкують за тобою, бачать, куди ти ходиш, що купуєш, з ким зустрічаєшся. Скоро вони будуть моніторити всі твої кроки, дихання, серцебиття… І коли ці алгоритми знатимуть тебе краще, ніж ти сам/а, вони зможуть тебе контролювати і маніпулювати, а ти мало чим зможеш зарадити. … Мусиш дуже важко працювати, щоби знати свою операційну систему краще — знати, хто ти і чого хочеш від життя. Це, звісно, найдавніша порада у книзі життя: пізнай себе».

До руху практиків «осмисленого буття» долучилися також американські музеї. Їхня роль тут може бути не менш впливою, ніж роль шкіл. Справа в тому, що часто стресова ситуація панує у сім’ї дитини, а іноді батьки й не помічають постійну внутрішню напругу у дитини. Причинами можуть бути сварки між батьками чи розлучення, тривалі конфлікти з іншими родичами, недостатня кількість сну, втрата когось близького, брутальні покарання — варіантів безліч. А різні діти реагують на ті самі ситуації по-різному. На відміну від шкіл, музеї мають кращу можливість працювати з цілими сім’ями, використовуючи техніки «усвідомленого буття» і піднімаючи теми, які можна ілюструвати історіями об’єктів з власної колекції. Годі казати, що подібні практики сприятимуть покращенню атмосфери в родинах — незалежно від того, присутній там постійний стрес, чи ні.

6 квітня 2019 року у різних музеях світу відбудеться черговий День неспішного мистецтва — у деяких країнах це вже буде водинадцяте. Ідеться про свідоме повільне оглядання творів мистецтва та інших експонатів, вдумливе, уважне, глибоке. Цей День музейники спеціально відзначають раз на рік, щоби спонукати відвідувача потратити на огляд експоната не стандартні 8 секунд (згідно з дослідженнями, саме стільки тратить музейний відвідувач на споглядання творів мистецтва в музеї), а хоча би кілька хвилин. І пробігти по залах не марафоном, а свідомо подивитися тільки обмежену кількість музейних предметів.

Українські музеї в різних містах теж долучаються до акції. Ця практика уповільненого споглядання — дуже близька до технік «mindfulness», про які йшлося вище. І її дуже добре проходити в музеї з дітьми: наприклад, зупинитися на довше біля твору мистецтва і в форматі питань та відповідей порозмовляти про деталі твору. Це якраз відповідає найбільше потребам дітей, особливо молодших. Швидкість і перенасиченість лише спонукає їх до відторгнення і породжує дратівливість.

Місіс Сілверберг закликає дітей із батьками практикувати також осмислене споживання їжі — навіть цукерку вона радить смоктати з уважністю до смаку й текстури, а не бездумно проковтувати. Подорожуючи, щоб спонукати дитину бути більш уважною до зовнішнього світу, можна попросити зауважити 4 речі, які дитина до того ніколи не помічала. Це спонукає її зосередитися на даному моменті, помітити себе у світі, який цікавий і повний нових відкриттів.

У кожному разі, осмислене буття — це якраз те, що наповнює наше життя і життя наших дітей більшим змістом, розумінням того, що і навіщо ми робимо, як і чим ми живемо, якими хочемо бути завтра. Це розвиває наше вміння тішитися кожною миттю. Що особливо важливо у час, коли відчуваємо, як швидко ростуть наші діти.

Рябчук Софія
- досліджує культурний розвиток дитини, креативне мислення, музейну освіту. Едукаторка, перекладачка, мама трьох дітей. Зараз вивчає дитячі програми у музеях США як стипендіатка Fulbright Research and Development Program at the Lemelson Center for the Study of Invention and Innovation (Smithsonian Institution) у Вашингтоні.