Креативне харчування або 8 способів навчити дитину не перебирати їжею

Соціальний музей або хто подбає про невиїзних відвідувачів?
17.05.2017
Як розвивати дух креативності в школі
30.05.2017
Show all

Потрапила на варшавські заняття для батьків від громадської ініціативи «Знаю, що їм», про яку прочитала оголошення на дверях садка. Зустріч була присвячена молочному та безмолочному раціону дитини. Складалася з виступу дієтолога та кулінарів, які розповідали про можливості раціону і готували кілька рецептів одразу на місці — давали їх пробувати аудиторії. Зустріч відбувалася в конференц-залі Міської ради Варшави.

Такі зустрічі з батьками на різні теми відбуваються щомісяця. Метою громадської ініціативи є пропагування здорового харчування в освітніх закладах, серед дітей і молоді. Вони працюють не лише з батьками, а й зі шкільними кухарями, вчителями та самими дітьми. Проводять зустрічі, кулінарні класи, фестивалі і публікують матеріали. Кампанія триває вже 11 років. Її оплачує місто Варшава після подачі обґрунтованого проекту на відкритий міський конкурс.

Серед матеріалів кампанії «Знаю, що їм» мені трапився на очі плакат, який зупинив і змусив замислитись. Там було написано:

Категорії осіб, найбільш вразливі до негативних результатів неправильного харчування, це:

  • літні люди
  • вагітні жінки
  • діти і молодь

Діти і молодь — нічого нового. Але як часто ми готові останню цукерку не з’їсти самому — віддати дитині (для кого цукор більше шкідливий?) , купити їй те, про що вона так слізно просить, годувати лише улюбленою їжею — хай тільки не буде голодна.

Підозрюю, що вибірковість у харчуванні в дітей передалася їм генетично від давніх предків. Дитина, яка колись належала сама собі з раннього віку, не вижила би, якби пробувала все підряд.

«Фу!» – не раз чула від дітей. «Моя дитина такого не їсть», – не раз чула від батьків. Сама знаю — мої діти теж не все їдять. Але їдять багато різного. Хочу поділитися кількома засадами, які мені здаються важливими і які допомагають нашій сім’ї харчуватись корисно.

  1. Повага і довіра при столі

    Дитина не хоче їсти незнайомої їжі, бо там в її очах криється кілька загроз:

    1. їжа може неприємно пахнути (так здається дитині),
    2. бути неприємною з відчуття, «на дотик» (мої кажуть, що «гидке»),
    3. бути потенційно несмачною
    4. чи мати «незрозуміле» походження.

      Це якби вас переконували з’їсти нутрощі якоїсь тварини чи тарілку комах. Смачне і поживне. Але не кожен наважиться. Тому найкраще ставитися до цих побоювань дитини з розумінням і повагою. Довіряти, а не підозрювати у злісній вередливості. І далі працювати з ними. Але і дитині прищеплювати шанобливе ставлення до їжі (як життєдайного продукту, в який вкладено чиюсь працю) і повагу до інших людей за столом. Пояснювати, що іншим ця їжа смакує і чути чиєсь «фу!» їм неприємно. Як і дивитися, як хтось плюється їжею чи огидливо відвертається від неї (див. п. 4).

  1. Важливість пояснень

    Я переконана, дітям треба якнайбільше пояснювати. Часто нам здається, що вони не зрозуміють, але тем, для них недоступних насправді досить мало. Все залежить від вміння пояснити.

    Наприклад, пояснювати про корисну/некорисну їжу. Про те, що не завжди язику подобається те, що любить животик і ціле тіло. Що жодного з них ображати не можна — краще обмежувати споживання смачних некорисностей. Я показую дітям зображення з потрібними організму продуктами і ми разом думаємо, чого ми їмо забагато, а чого замало.

    Можна також проводити досліди. Наприклад, про солодкі напої: ми проводили такий дослід в межах шкільної програми, де дітям треба було пояснити, що цукор не дає воді засвоїтися і солодким напоєм не нап’єшся. Картоплину ми розрізали на 2 половинки, вишкрябули серединки і в одну влили воду, а в іншу — солодкий напій. За дві години картоплина з солодким напоєм зм’якла, а рівень рідини майже не змінився. А картоплина з водою — залишилася твердою, хоч води стало менше. Тобто, «випила» воду. Ми намагаємось якнайбільше пити води. Хай по ковточку-два, але пропоную дуже часто.

    Пояснення також рятують у тих випадках, коли їжа здається дитині потенційною загрозою несмаку, ще й має незрозуміле походження. Про все це можна розповісти словами, а смак нового продукту порівняти з якимсь знайомим дитині смаком.

  1. Що ми можемо разом зробити, щоб ця їжа тобі смакувала?

    Це спільний креативний підхід, який дуже допомагає знайомитись з новими смаками. Дитина може захотіти додати до чогось сметани, збити суп на блендері чи поцукрувати щось солене. Нехай — якщо це допоможе спробувати. Блендер, до речі, дуже мені допомагає у випадках, коли якийсь продукт дитині не смакує «на дотик». Такими у моїх дітей є броколі, кабачок чи цвітна капуста. І звісно, варена/смажена цибуля, яку приховую, як можу. Кабачок у суп також можна порізати кубиками, схожими на картоплю, і кинути наприкінці, щоби не став занадто м’яким, а нагадував картоплю. Ще дуже нам допомагають креативні форми: їжа у вигляді грибочків, зірочок, паличок чи сердечок. Формочки для печива цілком здатні розрізати шматок огірка, хліба чи сиру.

  2. Спробувати шматочок

    Про цей спосіб писала Памела Дракерман у своїй книзі «Французьке виховання»: французькі батьки пропонують дітям спробувати шматочок кожної страви, хоч не змушують їсти, якщо не засмакувало. Цей спосіб дійсно допоміг мені додати до раціону кілька страв, але «працює» він з дітьми, з якими вже можна домовлятися (десь з 4-х років) і не кожен раз вдається переконати. Часто ці проби завершуються випльовуванням, яке (як ми давно домовились) має відбутися непомітно для інших, у серветку.

    Дитячий дієтолог Еймі Роскеллі написала про досвід своїх дітей пробування салату, який тривав… 8 років! Але був успішним 🙂

  3. Залучати дитину до кухні

    У більшості випадків дитина радо з’їсть те, що сама приготувала. Навіть найменша дитина може щось помішати чи підсипати. Можна також щось нарізати в чотири руки (тримаючи дитячі у своїх), перед тим пояснивши небезпеку від ножа і правила поведінки з ним. Моя донька вперше порізала сама картоплю в суп у 4 роки. Я підготувала смужки, а вона робила з них кубики. Ми переконалися з нею спершу, як їй не запхати пальці під ніж, як так тримати і різати, щоби це було безпечно. Мені було трохи страшно, але я переконувала себе, що маю їй довіряти більше. Вона була страшенно горда собою, ми кілька разів згадували, що їмо всі разом приготований нею суп.

    Часом також допомагає запросити дитину самостійно накласти собі порцію. Це додає почуття відповідальності і вміння розраховувати власні сили.

  4. Для дошкільнят: наскільки ситий твій животик?

    Живіт може бути трошки ситий, менш-більш ситий і дуже ситий. Мені здається, що молодша донька просто знуджується довго сидіти за столом. Таке питання допомагає їй прислухатися до власних відчуттів. Можна ще запитати: скільки ложок ще вміститься у твій животик? З тих же причин не варто обіцяти десерту після їжі — дитина так спішить закінчити страву, щоб отримати десерт, що зовсім не прислухається до своєї ситості.

  5. Тримати обіцянку

    Якщо ви пообіцяли, що попри недоїджену вечерю, більше сьогодні їжі не буде — тримайте обіцянку. Можна сказати, що “кухня замикається до вечора/ранку”. Я знаю чоловіка, який у дитинстві змінив своє ставлення до сімейних обідів за один раз — батьки сказали, що обід можна не їсти, але до вечері більше ніякої їжі не буде. Більше він обідів не пропускав.

  6. Сімейна трапеза

    Ми намагаємося хоча би раз на день сісти за стіл всі разом за сімейну трапезу. Це своєрідний ритуал, який припадає найчастіше на вечері. Це час, який ми проводимо разом — готуємо стіл, разом їмо, обговорюємо день. І всі їдять ту саму їжу з дрібними винятками. Дитині подобається така відповідальність — вона тоді веде «дорослий спосіб життя» — за дорослим столом, з дорослою їжею, в дорослій обстановці. І це дуже корисно для атмосфери в цілій родині.

У підсумку хочу згадати, що намагаюсь не забороняти
шкідливої їжі — коли друзі пригощають картоплею-фрі чи чіпсами — мої завжди їдять теж. Трохи солодощів (переважно цукерок чи морозива) вони отримують вдома. Але я обмежую там, де можу: солодощів даю небагато і не купую або ховаю те, що вважаю шкідливим (чіпси, газовані напої, вафлі чи печиво). Ц
і обмеження намагаюсь подати не у формі безапеляційної заборони, а з поясненнями. І діти мене чують.

Рябчук Софія
Кураторка дитячих проектів у сфері культури, дослідниця питань розвитку дитини, едукаторка, перекладачка