“Горошки у смужку” або що малечі робити в музеях

Навіщо немовлятам ходити до музею?
16.03.2017
Чому мистецтво таке важливе для дітей з аутизмом?
04.04.2017
Show all

Сьогодні триває багато дискусій на тему раннього розвитку дитини. Дуже часто це дискусії понятійні, бо в поняття «ранній розвиток» кожен вкладає свій сенс: для когось ідеться про розвиток діток до трьох років, а для когось — весь дошкільний період, хтось вважає, що мова йде про навчання в доступній формі, а хтось — про відвідини спеціальних занять для малечі. Хтось послуговується теорією Масару Ібуки «Після трьох вже пізно» і спішить навчити якнайбільше. А хтось посилається на дослідження нейропсихологів, які стверджують, що раннє навчання шкідливе для дітей і може витісняти ті навики, які дитина мала би спонтанно пізнавати відповідно до віку…

Однак усі сторони погоджуються з тим, що дошкільний вік є «золотим» в плані можливостей і швидкостей пізнання. Пізнання не лише світу, а й самого себе — свого тіла та емоцій. Найяскравішим прикладом є здатність дитини опанувати мову чи «відчитувати» настрій рідної людини. Звідси виникає питання: як забезпечити такі умови, щоби дитина повноцінно розвивалась, але зробити це так, щоб не шкодити?

Найкоротша відповідь — створити середовище розвитку. В якому дитині буде комфортно, не буде великої кількості обмежень, середовище не надто галасливе і не надто швидке, де буде щось знайоме і водночас нове, що можна спробувати. Де буде завжди поруч важливий для дитини дорослий — мама, тато, опікун, — який забезпечує вже згаданий комфорт і надає новому середовищу «знайомості». У цьому середовищі немає навчання у шкільному розумінні, а є переживання досвіду через гру, а також є кілька «провідників». «Провідниками» можуть бути мама, інші діти і батьки, вихователь на занятті, навіть якісь предмети — через реакції і поведінку інших, через можливість щось спробувати дитина вчиться і розвивається природним чином. Без примусу, в комфорті, навіть повернувшись спиною, але добре чуючи «заднім вухом» те, що відбувається навколо.

Ідеальний варіант — коли в дитини є «дорослий, який надихає»: ходить разом з дитиною у важливі для себе місця, показуючи, що світ різний і завжди вартий вивчення. Такими місцями, цікавими і для маленьких, і для дорослих, сьогодні стають музеї. Наприклад, у Польщі чимало музеїв пропонують публіці заняття для наймолодших. Починаючи від зустрічей для батьків з немовлятами на візочках, чи занять для діток 1-3 років, аж до широкої пропозиції відвідин для садочкових груп.

Більшість музейних занять, присвячених дітям з 1 року життя, передбачають активне залучення музичної складової. Звуки, мелодії, ритми — близькі маленьким дітям ще з утроби, і до певного часу немовлята не розрізняють окремо звуків мовлення від звуків музики. Наприклад, заняття для дітей 1-3 років у Музеї історії єврейства цілковито присвячені музиці, відбуваються як цикл із 10-ти зустрічей паралельно з музейною виставкою про історію платівок. Побудовані заняття на теорії американського філософа музики Едвіна Гордона, котрий вважав музичну «освіту» немовлят ключовою для чуття, розуміння і відтворення музики в дорослому житті. Гордон також стверджував, що немовлята народжуються з абсолютним музичним слухом, тому всі заняття викладачі-гордоністи розпочинають за допомогою камертона з тієї самої ноти як незмінного старту для їхньої музичної розмови.

Упродовж такого музичного заняття едукатори використовують мотиви мелодій різних культур, співають дитячі пісеньки, багато рухаються-пританцьовують разом з дітками, відбивають ритми по підлозі, «розмовляють» з дітьми мелодіями (цікаво, що діти, які начебто займаються своїми справами збоку, активно перегукуються у таких «розмовах»), наприкінці грають на якомусь музичному інструменті. Немає жодного
примусу, дітей намагаються втягнути у спільну гру (наприклад, потяг чи ховання під парашутом), «підключитись», імітуючи рухи дитини, модифікуючи ці рухи разом. Для непосвяченого спостерігача таке заняття в якісь моменти може скидатися на танці і співи первісних племен, але воно насправді приносить його учасникам чимало задоволення.

Обов’язковим ритуалом на заняттях для наймолодших є процедура привітання і прощання. Діти обожнюють повторювані речі (наприклад, слухати ту саму казку упродовж довгого часу) — такі ритуали дають їм відчуття певності, чогось знаного і структурованого в малознайомому для них світі. Часто на музейних заняттях таким ритуалом вітання і прощання є пісенька. У музеї-палаці «Королівські Лазєнкі» пісенька на заняттях «Горошки в смужку» для дітей 1-3 років є не лише привітанням, а й визнанням важливості місця кожної дитини:


Привіт, Аню, гратись час!
Всі тебе вітаємо,
Ручкою махаємо.
Будь серед нас!

Пісеньку співають усі учасники групи для кожної дитини (15 разів), водночас створюючи той важливий музичний фон, про який писав Едвін Гордон. Для маленьких дітей цей темп не є нудним чи заповільним — навпаки, він дає їм час освоїтись, почутися комфортно в стінах музею.

Заняття в Лазєнках, а також схожі зустрічі для 2-3-літок у Національному музеї Варшави присвячені знайомству з кольорами: одне заняття — один колір. У Лазєнках діти весь час проводять в освітній кімнаті, бавлячись в різні ігри з предметами одного кольору — наприклад, перелазячи через червону огорожу, пересипаючи червоний рис, будуючи вежу з червоних подушок, малюючи червоним. Але є також короткий момент знайомства з копією картини з колекції палацу, в якій домінує теж червона барва. Інформацію про цю картину наприкінці роздають батькам для глибшого «дорослого» ознайомлення.

У Національному музеї, крім ігор в освітній кімнаті і малювання є ще «ритуальний» вихід в зали музею в пошуках того кольору, якому присвячене заняття. Пересуваються діти по музею, тримаючись за змія-Бальтазара, який об’єднує групу і відволікає від спокуси кудись побігти в глибину музею. Наприкінці, діти з батьками повертаються в освітню кімнату, створюють власні роботи, а на прощання поповнюють спільну картонну палітру тим кольором з пластиліну, який вони нині вчили. Все відбувається у доступному для кожної дитини темпі, якщо котрась дитина хоче затриматися довше біля попередньої діяльності — мама/тато її терпеливо чекає.

У Центрі сучасного мистецтва «Уяздовський замок» на зустрічах для найменших під назвою «Смиковізії» музичну складову поєднано з мистецькою: почергово відбуваються музичні заняття чи концерти з елементами майстер-класу із заняттями, всуціль присвяченими художній складовій. У таких зустрічах можуть брати участь родини з дітьми від 1 до 5 років життя. Два рази на місяць також відбуваються спеціальні екскурсії по актуальній виставці Центру для родин з дітьми цього віку.

Ключовим у таких заняттях є залученість мам і татів. Таке спільне проводження часу за якоюсь справою важливе для дитини будь-якого, а особливо — наймолодшого віку. Батьки разом з дитиною граються, супроводжують її в пошуках, співають, допомагають з ідеями та виконанням художніх завдань. І ще один важливий момент — батьки спілкуються між собою і з іншими дітьми, створюючи цим комфортне середовище і для дітей, і для себе самих. Світ, в якому всім разом цікаво.

Рябчук Софія
Кураторка дитячих проектів у сфері культури, дослідниця питань розвитку дитини, едукаторка, перекладачка