1981. Це кількість стажерів у Смітсонівському інституті сьогодні. Улітку до них приєднається ще близько семи сотень.
Смітсонівський інститут — це 19 музеїв, 9 дослідницьких центрів і зоопарк, більшість з них розташована у Вашингтоні. Інститут має цілий відділ, відповідальний за роботу зі стажерами і дослідниками. Відділ розповсюджує інформацію про типи стажувань, шукає кошти на утримання стажерів, допомагає у відборі та супроводі усім, хто має справу зі стажуванням при котрійсь із установ Інституту. Крім того, майже кожен музей має власного працівника, що відповідає за своїх стажерів та працівників, які їх курують.
Омар Ітен-Мартінез донедавна відповідав за стажерів у Національному музеї американської історії. Він вважав своєю метою створення можливості для стажування у музеї не лише місцевим учням чи студентам, а й молодим особам з різних куточків Америки, з різним досвідом та доходами. Для цього він мусив донести інформацію до всіх зацікавлених, а також знайти кошти — стипендію на доїзд і проживання у разі успішного відбору. Щоби ті, хто не має можливості жити у столиці за свій рахунок, теж могли пройти стажування. “Важливо завжди пам’ятати, – каже Омар, – що стажери прийшли до музею заради освітнього досвіду, а не як безкоштовна робоча сила.”
Цю тезу згадують усі, хто ділився зі мною своїм досвідом. Вона цілком вписується у задекларовану мету Смітсонівського Інституту: “Примноження і поширення знань”. Стажування — це освітня програма, яку працівники Інституту беруть на себе добровільно. Офіційно Інститут визначає поняття стажування так: “Можливість навчання у робочій обстановці, пов’язана з академічними чи кар’єрними цілями, що відбувається під наглядом куратора”.
Емма Грен, координаторка музейного дитячого простору “Спарк!Лаб”, має чимало досвіду співпраці зі стажерами: “У стажера здебільшого ми вкладаємо більше часу, ніж отримуємо допомоги”. Бо це не робота, за яку платять — це освітній процес. Саме тому стажерами у США можуть стати підлітки, починаючи з 14 років. Деякі програми стажування спеціально обмежені віком — це програми для школярів, абостудентів.
У Смітсонівському інституті є окрема програма стажування у співпраці із “Project Search” – організацією, яка займається молодими людьми з затримкою фізичного чи ментального розвитку, й адаптацією їх до робочих умов. Працівники смітсонівських музеїв стають кураторами для таких людей і допомагають їм інтегруватися у робочий стиль життя.
Програми стажувань стали популярними у США з 1980-х років, сьогодні чимало організацій різного профілю пропонують такі програми. Навіть у початковій школі, куди ходять мої діти, півтора місяці обов’язки директора виконувала… стажерка. До того вона працювала пліч-о-пліч з чинним директором за спеціальною програмою, яка дозволяє почати директорську кар’єру як стажер під наглядом професіонала. До слова, виконувала вона свої обов’язки цілком добре і з наступного року вже очолить іншу школу.
Які переваги стажування? Чи варта тратити час і гроші на тимчасове безоплатне працевлаштування? Ерік Вудерд, керівник Відділу стажування при Смітсонівському інституті, написав на цю тему не лише дисертацію, але й кілька книжок. На думку Вудерда, головне, що дає стажування і чого бракує школі та університетам, — це так звані “soft skills” (“м’які навички”). На відміну від “hard skills” – знань, які можна виміряти тестуваннями, рівень володіння “soft skills” встановити значно важче. Процес їх набуття теж не швидкий і не будується за розкладом. Хоча якраз “soft skills” роботодавці дуже хочуть бачити у своїх працівників. Це здатність вирішувати проблеми, вміння працювати в команді, комунікувати з колегами чи клієнтами, критично мислити, виявляти креатив чи лідерські якості. Саме ці навички “прокачуються” у період вдалого стажування.
Яка користь інституції від програм стажування? Насамперед музею? По-перше, це збігається з освітньою місією музею і є, фактично, однією з музейних освітніх програм для підлітків і молоді. По-друге, йдеться про підготовку спеціалістів у сфері, важливій для музею: “Ми тренуємо нове покоління,” – каже Омар Ітен Мартінез. По-третє, серед стажерів куратори придивляються до осіб, які можуть залишитися працювати чи приєднатися пізніше. По-четверте, усі стажери стають потім музейними амбасадорами і, як правило, залишатимуться друзями музею незалежно від майбутнього місця проживання чи посади. А ще Ерік Вудерд, керівник Офісу стажувань і досліджень, навів один особистий аргумент: “Стажери вчать мене бути добрим менеджером. Бачиш оці столи? Улітку в мене там працює семеро стажерів. І мені треба добре попотіти, щоб зайняти їх ділом і по суті!”
То як розробити якісну програму стажування?
Стажування — це завжди про баланс: між користю для інституції і для стажера; між умінням виконувати дрібні доручення і відповідальні завдання; між умінням хвалити і конструктивно критикувати; між здобуттям “hard” і “soft skills”… Одне відомо точно, бо свідчить багаторічний досвід смітсонівських музеїв — стажування є взаємовигідною і дуже потрібною діяльністю.