10 важливих пунктів успішної стажерської програми

Більше, ніж відвідини: як американські музеї співпрацюють із підлітками
20.02.2019
Show all

1981. Це кількість стажерів у Смітсонівському інституті сьогодні. Улітку до них приєднається ще близько семи сотень.

Смітсонівський інститут — це 19 музеїв, 9 дослідницьких центрів і зоопарк, більшість з них розташована у Вашингтоні. Інститут має цілий відділ, відповідальний за роботу зі стажерами і дослідниками. Відділ розповсюджує інформацію про типи стажувань, шукає кошти на утримання стажерів, допомагає у відборі та супроводі усім, хто має справу зі стажуванням при котрійсь із установ Інституту. Крім того, майже кожен музей має власного працівника, що відповідає за своїх стажерів та працівників, які їх курують.

Омар Ітен-Мартінез донедавна відповідав за стажерів у Національному музеї американської історії. Він вважав своєю метою створення можливості для стажування у музеї не лише місцевим учням чи студентам, а й молодим особам з різних куточків Америки, з різним досвідом та доходами. Для цього він мусив донести інформацію до всіх зацікавлених, а також знайти кошти — стипендію на доїзд і проживання у разі успішного відбору. Щоби ті, хто не має можливості жити у столиці за свій рахунок, теж могли пройти стажування. “Важливо завжди пам’ятати, – каже Омар, – що стажери прийшли до музею заради освітнього досвіду, а не як безкоштовна робоча сила.”

Цю тезу згадують усі, хто ділився зі мною своїм досвідом. Вона цілком вписується у задекларовану мету Смітсонівського Інституту: “Примноження і поширення знань”. Стажування — це освітня програма, яку працівники Інституту беруть на себе добровільно. Офіційно Інститут визначає поняття стажування так: “Можливість навчання у робочій обстановці, пов’язана з академічними чи кар’єрними цілями, що відбувається під наглядом куратора”.

Емма Грен, координаторка музейного дитячого простору “Спарк!Лаб”, має чимало досвіду співпраці зі стажерами: “У стажера здебільшого ми вкладаємо більше часу, ніж отримуємо допомоги”. Бо це не робота, за яку платять — це освітній процес. Саме тому стажерами у США можуть стати підлітки, починаючи з 14 років. Деякі програми стажування спеціально обмежені віком — це програми для школярів, абостудентів.

У Смітсонівському інституті є окрема програма стажування у співпраці із “Project Search” – організацією, яка займається молодими людьми з затримкою фізичного чи ментального розвитку, й адаптацією їх до робочих умов. Працівники смітсонівських музеїв стають кураторами для таких людей і допомагають їм інтегруватися у робочий стиль життя.

Програми стажувань стали популярними у США з 1980-х років, сьогодні чимало організацій різного профілю пропонують такі програми. Навіть у початковій школі, куди ходять мої діти, півтора місяці обов’язки директора виконувала… стажерка. До того вона працювала пліч-о-пліч з чинним директором за спеціальною програмою, яка дозволяє почати директорську кар’єру як стажер під наглядом професіонала. До слова, виконувала вона свої обов’язки цілком добре і з наступного року вже очолить іншу школу.

Які переваги стажування? Чи варта тратити час і гроші на тимчасове безоплатне працевлаштування? Ерік Вудерд, керівник Відділу стажування при Смітсонівському інституті, написав на цю тему не лише дисертацію, але й кілька книжок. На думку Вудерда, головне, що дає стажування і чого бракує школі та університетам, — це так звані “soft skills” (“м’які навички”). На відміну від “hard skills” – знань, які можна виміряти тестуваннями, рівень володіння “soft skills” встановити значно важче. Процес їх набуття теж не швидкий і не будується за розкладом. Хоча якраз “soft skills” роботодавці дуже хочуть бачити у своїх працівників. Це здатність вирішувати проблеми, вміння працювати в команді, комунікувати з колегами чи клієнтами, критично мислити, виявляти креатив чи лідерські якості. Саме ці навички “прокачуються” у період вдалого стажування.

Яка користь інституції від програм стажування? Насамперед музею? По-перше, це збігається з освітньою місією музею і є, фактично, однією з музейних освітніх програм для підлітків і молоді. По-друге, йдеться про підготовку спеціалістів у сфері, важливій для музею: “Ми тренуємо нове покоління,” – каже Омар Ітен Мартінез. По-третє, серед стажерів куратори придивляються до осіб, які можуть залишитися працювати чи приєднатися пізніше. По-четверте, усі стажери стають потім музейними амбасадорами і, як правило, залишатимуться друзями музею незалежно від майбутнього місця проживання чи посади. А ще Ерік Вудерд, керівник Офісу стажувань і досліджень, навів один особистий аргумент: “Стажери вчать мене бути добрим менеджером. Бачиш оці столи? Улітку в мене там працює семеро стажерів. І мені треба добре попотіти, щоб зайняти їх ділом і по суті!”

То як розробити якісну програму стажування?

  1. Насамперед треба затвердити це як музейну програму. А також визначити, хто в команді працівників може взяти на себе роль куратора для стажера, а хто буде куратору допомагати (співпраця з іншими працівниками і навіть волонтерами — це дуже важливий “soft skills” досвід для стажера).
  1. Варто одразу визначити приблизні часові рамки стажування. Ерік Вудерд вважає, що стажування не має сенсу, якщо воно триває менше, ніж 1 місяць на 2/3 робочого дня. На такі пропозиції від університетів навіть не варта погоджуватися. Ідеальна ситуація — пів робочого дня на 3-4 місяці.
  1. Треба розуміти, скільки максимально стажерів ви готові взяти. Індивідуальний підхід у процесі стажування — це головне. Кожен стажер — це певний об’єм роботи, і треба чітко визначити, скільки часу можете їм присвятити. Часом університетські викладачі пропонують взяти “на практику” цілу групу з 20 осіб. Такий досвід не має сенсу і є тратою часу для обох сторін. Добре буде поговорити з колегами з інших музеїв заздалегідь, щоби підказати викладачеві, до кого звертатися, щоб розподілити групу.
  1. Визначальними є критерії відбору. Потенційний стажер має заповнити заявку і переконати майбутнього опікуна, що ця часова інвестиція справді матиме сенс. Стажер подає заявку на участь і короткий мотиваційний лист з описом, чого стажер хотів би навчитися у вашій інституції. Тих, хто пройшов перший відбір, у смітсонівських музеях ще чекає співбесіда. Часто вона проводиться онлайн. На інтерв’ю стажер має озвучити свої плани та очікування, описати інтереси і досвід.
  1. Коли кандидата вже відібрано, з ним треба проговорити чіткий розклад, приблизні обов’язки. А головне — обрати проект, який стажер має за час роботи реалізувати. Часом студенти знають, що хочуть втілити в межах свого навчального дослідження, але здебільшого куратор має в запасі кілька приготованих ідей, корисних для інституції, з яких виконавець може обирати. Таким проектом може бути дослідження певних предметів шкільної програми, щоб зрозуміти, як адаптувати до неї певні музейні заняття; може бути розробка інструкції для вчителів, як готуватися до відвідин музею; онлайн-інструкція для сімей, що у музеї найкраще відвідати самостійно з дітьми. Це може бути проект з опитування відвідувачів на певну тему; підготовка і представлення додаткових матеріалів до вже існуючої виставки; будь-що інше важливе для обох: стажера і музею. За словами самих стажерів, для них критично, щоби музей дійсно потребував і використовував результати їхнього дослідження.
  1. Смітсонівський інститут підписує зі стажером договір про співпрацю. У договорі прописано усі права та обов’язки, а також близько 30% стажерів отримують стипендію на час стажування в Інституті. За договором, авторські права на дослідницьку роботу стажера належить інституції. Крім договору, стажери отримують інструкцію на 20 сторінок, де описано все від стилю одягу і стилю поведінки у соціальних медіа, до інформації про Смітсонівський інститут, його місії та правил безпеки.
  1. Стажеру треба дати спробувати якомога більше різної діяльності. Варта залучати до відповідальних справ. Стажер, якого посадили виконувати одноманітну роботу, яку ніхто в інституції робити не хоче, вийде з негативним враженням і відчуттям втраченого часу. Хоч нудну роботу треба теж дати спробувати, звісно. Я була на музейних заняттях для дітей, які цілком успішно вели стажери, маючи працівників поруч як помічників. У жодному разі не можна завантажувати непотрібною роботою: “аби лише щось робив”.
  1. Ерік Вудерд, керівник відділу стажерів, наголошує, що стажерам надважливо отримувати відгук про свою роботу. В цьому й полягає освітній процес. Сам він намагається щовечора запитати стажерів, що вони сьогодні навчилися і дати приватний коментар до роботи кожного. У деяких музеях куратори проводять зі стажерами щотижневі зустрічі, де обговорють роботу й будують плани. А посередині та вкінці стажування стажер готує проміжний і фінальний звіт про виконану роботу.
  1. Стажера варто познайомити з усім колективом, як нового працівника. Пам’ятати, що він/вона не знає всіх внутрішніх правил інституції, не включений/а у внутрішні групи і розсилки, не знає, звідки береться чай на кухні, як прийнято форматувати тексти чи хто з ким у яких стосунках. Це все краще показувати і пояснювати.
  1. Надзвичайно важливо вчасно попрощатися зі стажером, який випадково опинився “не на своєму місці”. Краще про це сказати щиро якомога швидше і спробувати допомогти такому стажеру вербалізувати власні потреби та підібрати краще місце для стажування.

Стажування — це завжди про баланс: між користю для інституції і для стажера; між умінням виконувати дрібні доручення і відповідальні завдання; між умінням хвалити і конструктивно критикувати; між здобуттям “hard” і “soft skills”… Одне відомо точно, бо свідчить багаторічний досвід смітсонівських музеїв — стажування є взаємовигідною і дуже потрібною діяльністю.

Рябчук Софія
- досліджує культурний розвиток дитини, креативне мислення, музейну освіту. Едукаторка, перекладачка, мама трьох дітей. Зараз вивчає дитячі програми у музеях США як стипендіатка Fulbright Research and Development Program at the Lemelson Center for the Study of Invention and Innovation (Smithsonian Institution) у Вашингтоні.